Компанії

Британський союз каноє (BCU)

June 20, 2023 19:45

Коротка передісторія

Гострий ніс каяка розтинає річкову поверхню, вода обтікає його, з обох боків проминають береги, спливає час, спливає світ, тягнеться дорога ріки. Людина з веслом кермує, сторожко вдивляючись у горизонт. Це органічне поєднання легкості та уважності, розміреності руху та точності прикладеного зусилля – каякінг. Він так давно в європейському спорті й дозвіллі, що тепер вже здається, наче був тут завжди. Людина та стихія, оспівані книжками, фільмами та поєднані віковими традиціями.

Каякінг – одна з тих небагатьох спортивних дисциплін, чиє коріння можна легко прослідкувати від конкретної дати, конкретного року, конкретного засновника та книги/документів, у яких це все зафіксовано. Це спорт, про який можна впевнено сказати: його започаткував той то і той то, тоді то й тоді то.

Думаючи про походження каяка чи байдарки, ми уявляємо собі корінні народи півночі, що використовували мобільний водний транспорт, виготовлений з підручних матеріалів, скажімо: шкур та кісток тюленів, для того, щоб полювати на тих самих тюленів (звичайно, не тільки на них). Це лодки з кількатисячолітньою історією, поширені серед різних племен з берегової зони. Хто саме і коли саме вперше сів до каяка та відштовхнувся від берега – загадка, якій близько 4000 років. Але хто приніс його на терени Європи ми впевнено знаємо – шотландський мандрівник, письменник, авантюрист та проповідник середини ХІХ століття, Джон МакГрегор.

Джон МакГрегор і “Роб Рой”

9 липня 1865 року він розпочав історію європейського каякінгу, спустившись Темзою з “Юніон Джек” до Ширнесса на човні, зробленому за його ж власними розрахунками на базі британської фірми “Searle's of London”.

Каяк, який Джон МакГрегор назвав на честь свого славетного предка, оспіваного Вальтером Скоттом, — “Роб Рой”, мав 15 футів у довжину і 2 фути 6 дюймів у найширшій частині, а також отвір в 4 фути в діаметрі, де можна було сидіти і покласти речі. Перший “Роб Рой” важив близько 90 фунтів, мав щоглу та вітрила, дволопасте весло індійського зразка і був весь цілком (окрім вітрил та оснастки) виготовлений з дуба та кедру. Цей перший європейський каяк зараз зберігається у музеї річки та веслування в Хенлі.

На створення першого “Роб Роя” (за ним піде ряд однойменних човнів з різними модифікаціями) Джона МакГрегора надихнули каное Північної Америки та Камчатки. Пізніше він напише, що ідея подорожі народилась в 1848 році з розповіді Арчибальда Сміта про індійський човен, який міг бути одночасно і човном, і ліжком, і наметом для свого власника. Тоді МакГрегор загорівся ідеєю соло-мандрівки на каное, яке було б достатньо зручним та простим в користуванні у довгій подорожі однієї людини.

Джон МакГрегор хотів, щоб човен був достатньо компактним та мобільним, аби окрім мандрів водними магістралями, можна було без проблем переносити його сушею та перевозити у вагонах потяга. Такого човна ще не існувало, принаймні на британських берегах, тому він вирішив зробити його самотужки, продумавши всі можливі нюанси, підійшовши відповідально до викликів та краш-тестів. І зробив.

Пізніше, у своїй першій книзі "Тисяча миль на каное "Роб Рой" на річках та озерах Європи", він, хоч і дуже побіжно, розповість, як хотів врахувати всі нюанси човнобудування перед тим, як рушити у мандри, і що це було важливим викликом: підготовлена імпровізація. Він готувався до плавання з усім можливим старанням. Намагався не випустити з уваги найменшої дрібниці, тому що в плаванні саме такі дрібниці часом завдають найбільших неприємностей і МакГрегор це чудово розумів.

Фото рукопису Джона МакГрегора “Тисяча миль на каное “Роб Рой” звідси.

Книжки, які він писав про свої мандри, розійшлися світом багатотисячними накладами, ними зачитувались та надихались сучасники, а гонорари за описані МакГрегором пригоди на “Роб Рої”, йшли на розвиток клубів каякерів, що виникали в Англії один за одним. Але це було пізніше.

Його перша подорож через річки Маас, Рейн, Дунай, Мозель і кілька озер у Швейцарії тривала майже три місяці, “Роб Рой” пройшов близько тисячі миль. Більшу частину мандрівки МакГрегор гріб на своєму каяку, але певну частину шляху перевозив його потягами та повозками, як і задумував. “Роб Рой” став саме тим човном, про який він мріяв (хоча для наступних мандрів Джон МакГрегор його й далі покращував та перероблював).

Перша подорож МакГрегора швидко стала медійною: люди збирались побачити на власні очі відчайдушного мандрівника, махали йому з пірсів, а газети описували пригоди “Роб Роя” щотижня. В одному містечку вздовж Рейну, на південному заході Німеччині, група городян навіть намагалась перешкодити МакГрегору перетнути озеро, тому що, за місцевою легендою, на дні водойми був Понтій Пілат, який нібито потопить човен. Спойлер: не потопив.

Тисяча миль на каное Роб Рой, Джон МакГрегор — Ілюстрація з книги Джона МакГрегора “Тисяча миль на каное Роб Рой”

Таких пригод вистачало, не дивно, що книжки про мандри “Роб Роя” користувались шаленою популярністю у сучасників (і, на жаль, досі не перекладені українською), це були написані простою мовою історії людини, яка щиро любить те, що робить і робить це зі знанням справи.

Коли Джон МакГрегор повернувся у Лондон на Вестмінстерський міст 7 вересня 1865 року, то став “героєм години, весь світ говорив про нього та його подвиги”. Він надихав інших спробувати і собі осідлати хвилі та і, що там вже, написати про це книгу.

Хоч МакГрегор був першим, як це часто буває, відомішими на літературному поприщі стали його послідовники. Скажімо, “Внутрішня подорож” Роберта Луїса Стівенсона, що вийшла у 1876 році, як опис мандрів на “Роб Рої”, натхненна історіями МакГрегора, більш відома теперішнім читачам, ніж твори самого Джона МакГрегора.

Але відтоді “вірус каякінгу” почав активно ширитись Старою Європою. МакГрегор ще здійснив на човні подорожі Норвегією, Данією та Німеччиною. А через десять років після створення “Роб Рою” (1874 року) заснував перший у світі клуб веслування на каное і байдарках. І не просто заснував, але й активно розвивав, спрямував на це гонорари зі своїх численних книг. Європейський каякінг було не зупинити.

Британський союз каное (BCU)

Веслування на каное тепер – це веслування на відкритому, переважно, безпалубному судні (бо є і палубні каное), що рухається за допомогою, як правило, однолопатевого весла. Тоді як каякінг – це човен з закритою палубою, він рухається керманичем, що сидить всередині та гребе за допомогою дволопатевого (інша назва – байдаркового) весла.

Термін веслування на каное у Великій Британії часто використовується в загальному: для охоплення як веслування на байдарках, так і каное, на відміну від використання в Північній Америці, там в ходу різні терміни.

В 1887 році каяки/каное/байдарки стали настільки популярними, а кількість їх прихильників настільки великою, що було створено Британську асоціацію каное, яка проіснувала близько тридцяти років.

Royal Canoe Club, заснований у 1866 році

У 1933 році Британська асоціація каное об’єдналась з Кемпінг-клубом Великої Британії, а за три роки – в 1936 – представники секції каное Кемпінг-клубу, каное-клубу “Клайд”, Манчестерського каное-клубу та Королівського каное-клубу утворили Британський союз каное (BCU). Зараз це найвідоміший і визнаний у світі постачальник кваліфікацій з веслового спорту.

Британський союз каное було створено для відрядження команди каноїстів на Олімпійські ігри в Берлін у березні 1936 року. Їх гаслом стало: “Допомагати та надихати людей кататися на каное”.

Зареєстровано компанію, що об’єднала англійські, шотландські та уельські клуби, продовжуючи традиції 1936 року, було 30 жовтня 1980 року.

Зараз це провідна організація з веслування на каное і байдарках у Великобританії, хоч і під іншою назвою. За цей час спільнота значно розширилась і компетенції, можливості та сфера впливу Британського союзу каное зросли. Від 1980 і по теперішній час це головна організація для каное Англії, Уельсу, Асоціації каное Північної Ірландії та Шотландської асоціації каное.

У 2000 році Британський союз каное федералізувався. В Англії, нарівні з іншими національними асоціаціями, було створено Canoe England як підрозділ BCU, щоб підтримати розвиток веслування на каное в Англії.

BCU почав працювати як членська організація для каноїстів Англії, у співпраці зі своїми колегами в інших країнах: Шотландії (Шотландська асоціація каное – SCA), Уельсі (WCA) та Північній Ірландії (Асоціація каное Північної Ірландії – CANI), спочатку неофіційно, а потім через низку угод, підписаних ще в 1976 році, далі оновлених у 2018, – офіційно.

Зараз Британський союз каное (хоч і під новою назвою – Британський каноїнг) об’єднує індивідуальне членство понад 25 000 людей, 469 афілійованих клубів і 145 затверджених центрів. За їх власними оцінками, щороку до води на каное добираються 2 мільйони людей (огляд веслового спорту). Переважна більшість робить це під пильним оком одного з 13 000 кваліфікованих тренерів BCU або як частина їх дочірньої організації.

British Canoeing

У 2014 році BCU перейменовано на British Canoeing, що об'єднав колишні BCU, Canoe England і GB Canoeing. Хоч тепер і існує певна плутанина, пов’язана з тим, що союз об’єднує 4 держави, а не представляє одну Великобританію.

Сьогодні British Canoeing відповідає за керівництво та встановлення загальних рамок для всіх національних асоціацій і такі сфери, як тренування, змагання та представництво інтересів каное на рівні Великобританії.

Мета Британського каноїнгу, згідно з інформацією на офіційній сторінці, зараз полягає в тому, щоб: “Надихнути людей захоплюватися веслуванням: для здоров'я, насолоди, дружби, викликів і досягнень”.

British Canoeing є членською організацією для каноїстів, які проживають в Англії, але вона також виконує важливу роль у масштабах Великобританії, від себе та інших 3 національних асоціацій: Шотландської асоціації каное, Уельської асоціації каное та Асоціації каное Північної Ірландії. Зокрема це навчання та організація міжнародних команд, які беруть участь у змаганнях під контролем Міжнародної федерації каное. Це стосується всіх видів спорту, як рекреаційного, так і змагального, на відкритих і закритих плавзасобах, керованих одно- та дволопатевими веслами, на внутрішніх і прибережних водах, а також у відкритому океані.

Штаб-квартира теперішнього об’єднання каноїстів Британії знаходиться в Національному центрі водних видів спорту, Ноттінгемшир, Англія, який донедавна також був базою Каное Англії. Ще раніше вони базувалися в Бінгемі, Ноттінгемшир.

British Canoeing регулює правила для змагального веслування на каное, що використовуються по всій Великобританії. Він є унікальним серед національних спортивних органів із сертифікації та, як наслідок, вимагає постійного обов’язкового членства, щоб кваліфікація спортсменів залишалась чинною.

Британська програма веслування на каное визнана на міжнародному рівні як золотий стандарт у підготовці до веслування. Вона постійно вдосконалюється відповідно до потреб гребців, лідерів і тренерів.

British Canoeing надає своїм членам ліцензію на використання своїх каное, байдарок і SUP на більшості з керованих водних шляхів Британії та Уельса, включаючи ті, якими керують два найбільші навігаційні органи: Canal & River Trust та Environment Agency. На практиці це означає, що членам British Canoeing не потрібно купувати окрему ліцензію, бо для тих, хто не входить в цю організацію потрібно сплатити чималий податок, щоб сплавитись водами англійських чи уельських річок.

River Access for All

Цю проблему англійські каноїсти намагаються вирішити вже більше як 50 років. Існує ціла компанія щодо змінення законодавства, для того, щоб “звільнити” річки для каноїстів – River Access for All.

Вона покликана внести зміни у закони Англії та Уельсу, подібні до тих, які зараз діють у Шотландії. Все для того, щоб відкрити більше річок для громадськості. На теперішній момент, згідно з чинним англійським та валлійським законодавством, доступ до водойм обмежений, і лише 2% усіх річок в Англії та Уельсу можуть бути доступні публічно та без сплати податку.

Британський каякінг та каноїнг пройшли довгий шлях від авантюри Джона МакГрегора з “Роб Роєм” до золотого стандарту веслування і боротьби сучасних каякерів за право безплатно сплавлятись по англійським річкам. Яким далі буде його історія – покаже час.

Надихнутись та дізнатись більше про цей захопливий спорт можна ще тут: